ГоловнаКнига 1Книга 2 |
МИРОН ВОЛОДІН "ПАПЕРОВІ ІГРАШКИ"КНИГА ПЕРШАЧАСТИНА ДРУГА (3)Перш за все Терех спробував зателефонувати Бачинському додому. – Текле, пан Марьюш не залишав для мене повідомлень? – Ох, пане Гжегожу, нічого не залишав, а відучора зник та не з'являвся. Зате шукали його ці, совєти. Постало їх відразу п'ятеро. Погрожували, а мені байдуже! Я жодного уявлення не маю, де він зараз. Терех усвідомлював, що гра йде ва-банк. Якщо він не знайде Бачинського раніше за них, все піде на марне. Для Бачинського, можливо, ні, проте для нього, безумовно, так. Через те він упіймав таксі й назвав адресу Юстини. Це була ще одна реальна надія. Тітку Юстини від певного часу годі було чимось-там здивувати. Зважаючи на його пристойну зовнішність, вона доволі ввічливо відповіла, що обидва пішли приблизно півгодини тому. Принаймні, скоро Бачинський тут був, вирішив Терех, він на правильному шляху. – Шукайте їх у «Шинкарі»! – гукнула вона навздогін, коли він вже спускався сходами. Саме так він і вчинив. Пивна зустріла його прохолодою, напівтемрявою та запахом їдкого сигаретного диму. Бачинського він помітив одразу ж, заледве очі звикли до темного підвалу по денному світлі. У Тереха були всі підстави вважати, що йому поталанило. Залишилося переконати Бачинського діяти так, як це було наруч самому Тереху. Бачинський був веселим, на відміну від свого приятеля; сидів в обіймах Юстини за кухлем пива та прислухався до п'яної маячні товариша по чарці, що підсів із власною пляшкою чогось там. Його було не впізнати: в улюбленій робочій куртці, з новими звичками. Куди подівся колишній Бачинський, завжди чисто виголений та чепурний, Бачинський, що пахтить вишуканим одеколоном та прискіпливо підбирає краватки? Зауваживши Тереха, він неймовірно зрадів та подався запрошувати у своє товариство, ба навіть присунув для нього вільного стільця. – О, Гжегоже! Якби ти знав, як це чудово, коли в тебе нічого немає, і ти вже не належиш до класу поневолювачів! Приєднуйся до нас. Ми тебе дуже любимо. Авжеж? – звернувся він за підтвердженням до Юстини. Між ними панувала цілковита згода. – Сідай! Я пригощу тебе пивом. Терех не встиг ані погодитися, ані відмовитися, як той уже клацнув пальцями, підкликаючи кельнера. – Марьюшу, нам є що обміркувати, – озвався Терех, прагнучи привернути його увагу, що було непросто: п'яниця гадав, ніби він на мітингу, Юстина притискалася до Бачинського, а Бачинський розривався поміж ним, Юстиною та Терехом, пропускаючи таким чином щодва слова з трьох. – Тобі слід звідси виїхати, до того ж негайно. – Що це ти знову вигадав? Мене тут усе влаштовує. Я не збираюся нікуди виїжджати, май на увазі. – Марьюшу, послухай!.. – Ні, краще ти помовч! Годі мене вмовляти! Ти за цим прийшов? Марні спроби! Мені й тут непогано. Бачиш, я намагаюся бути з народом, – він дружньо поплескав по плечу сусіда. – І тобі цього ж бажаю. – Ти, здається, п'яний? – Коли я і п'яний, то хіба що від кохання, – цього разу він з лагідністю поглянув на Юстину. Терех побачив на столі поряд із пивом, розлитим у кухлі, порожні склянки. Ще невідомо, що вони там пили. Можливо навіть, їх пригощали з тієї ж пляшки, яка стояла перед пияком. І це, коли вся його, Тереха, доля повисла на волосинці! Він розлютився та схопив Бачинського в оберемок. – Нумо, підводься! Бачинський похитнувся: алкоголь однаково впливає, що на плебеїв, що на патриціїв. – Гей, куди ти мене тягнеш? – Зараз побачиш! Зблизька почувши запах перегару, Терех скривився. – Гидота, не дихай на мене! Бачинський переконався, що в такому стані йому не впоратися з приятелем, тож дозволив затягнути себе до вбиральні. Там він вкотре заходився активно протестувати, та вже було пізно. Терех запхав голову його під кран. Щойно Бачинський випростався, вода струмками потекла йому за комір, та йому було байдуже. – Навіщо ти так чиниш зі мною? – дорікнув він, кліпаючи очима, що дивилися повз Тереха. – Мене від тебе нудить. Щоб із позаранку надудлитися, мов безнадійний п'яничка! – Помиляєшся! Пив я вчора. Дякувати Юстині, забрала мене до себе на ніч. А сьогодні у мене голова була як не своя, отож ми й завітали до «Шинкаря», аби... Терех нап'яв на нього рушника та, витираючи обличчя, затулив ним рота. – Тьху! Не знайшлося рушника чистішого? – гидливо скинув його з себе Бачинський. – Відколи це ти став таким чистьохою? Терех глузуючи поглянув на його засмальцьовану куртку. Та за мить удруге набрав стурбованого вигляду. – А зараз уважно вислухай мене. Друга доба за тобою ганяє НКВС. Тобі відомо, що це таке? Вони розшукують тебе по всіх закутках. – На який хрін я їм здався? – Відтоді, як тебе потягнуло до «Шинкаря», лаєшся на всі заставки, мов останній сміттяр! – Хтозна! Може, якраз тут я і відшукав самого себе? – знизав плечима Бачинський. Терех завів очі вгору. – Господи, що за маячня!.. По тому він вкотре узявся за Бачинського. – Послухай! Сьогодні я там був. Справи кепські. Вони допитували мене на протязі години. Ти для них фабрикант, Хаммер. Класовий ворог! З НКВС не до жартів. Марьюшу, ти повинен зникнути, до того ж негайно. Тікай за кордон, лише там ти перебуватимеш у безпеці. Бачинський остаточно протверезів. – Гжесю! Та невже хто скаже про мене хоч би слово погане? Невже вони такі телепні? – Вони не телепні, Марьюшу. Це їхня політика, це НКВС. Не ймеш віри – зателефонуй додому. Запитай у Теклі, навіщо вони приходили, чого домагалися від неї. Та не важся туди потикнутися! Бачинський притулився до стіни та у відчаї дзвінко ляснув по ній долонями. – Мій любий Гжесю! Чого так діється: щойно у моєму житті щось починає налагоджуватися, як тієї ж миті зла доля неминуче квапиться внести свою корективу? За віщо мені таке покарання? Терех лише головою похитав. – У тебе ще все налагодиться, Марьюшу. Той змовчав, дивлячись у порожнечу. – Та й загалом, не час філософствувати, – нагадав Терех. – Зараз будь що ти маєш потрапити до Турки. Вирушай через Дрогобич, на цьому шляху відсутні заслони. У Турці відшукаєш шпиталь. Не помилишся – він на ціле місто один. Навпроти аптека. Запитаєш пана Юзефа. Скажеш, від мене. Він дасть тобі провідника, аби перетнути кордон. Ну, а далі якось сам даш собі ради… Стане чим розрахуватися? Бачинський дістав із внутрішньої кишені гаманець. Розгорнув, і паперові злотівки засіяли підлогу. – Зрозуміло, – Терех хитнув головою та поліз до кишені. – На ось, тримай. Він висипав йому на долоню цілу жменю справжнісіньких срібних монет. Від самого ранку вони лежали напоготові у його кишені; з ними він побував у НКВС. Як, одначе, все змінилося лише за декілька годин! – Гжесю! – розчулений Бачинський притулив його до своїх грудей. – Будь обережним. НКВС теж не сидітиме склавши руки, – додав Терех, пригадавши застереження Проценко. – На шляхах вдосталь біженців, намагайся згубитися в натовпі, – він посміхнувся. – Тобі зараз, як ніколи, пасує твій наряд. І можеш лаятися скільки влізе, останнім часом у тебе це виходить доволі переконливо. – От лише не уявляю, як я тепер увійду до зали, – раптом злякався Бачинський. Юстина робила його слабким. – Як їй про це повідомити? Щиро кажучи, від однієї цієї думки у мене мурашки по спині бігають. – Тут є ще один вихід, – запропонував Терех. – А Юстині я сам поясню. Бачинський гірко зітхнув. – Авжеж, мабуть, ти маєш рацію, так буде ліпше за все. Перекажи, що подумки я завжди буду з нею. І що більше нас нічого не роз'єднує... окрім кордонів. Ні, сьогодні вона мене зненавидить. Скажеш їй це завтра. – Не хвилюйся. Я потурбуюся про неї. – Щиро дякую, Гжесю. Ти справжній друг. Бачинський з відчуттям востаннє потиснув йому руку. Тереху стало легко на серці, ані розкаянь, ані відчуття провини за собою. Бачинського вже не було поряд, а він досі чув запах перегару. «Все на краще, – переконував він самого себе. – Зрештою, я ж зробив добру справу, відпровадивши його за кордон. Тут він опустився б на самісіньке дно. Він мені ще подякує. Ні, Марьюш не вижив би серед них, принаймні той колишній Марьюш, якого я завжди знав та поважав». |