ГоловнаКнига 1Книга 2 |
МИРОН ВОЛОДІН "ПАПЕРОВІ ІГРАШКИ"КНИГА ДРУГАЧАСТИНА ТРЕТЯ (2)– Як тобі жінонька нашого нового мера? – поцікавився Терех у дружини, допомагаючи їй розстебнути замок на новій сукні, пошитій на замовлення у кращому ательє міста. Звісно, ця нова сукня вийшла йому в таку суму, що від самої думки зуби нили. Проте Оксана була щасливою, та й він задовільнив власну пиху. Зрештою, на що тільки не підеш задля престижу! Краєм вуха він чув, як вона назвала суму якійсь пані, внаслідок чого пані так розхвилювалася, що довелося її виводити попідруч. – Гордівниця! – пирхнула Оксана йому у відповідь. – Подає себе, немов торт на свята. – Пусте, наступного разу побачиш, як вона уміє підлабузнюватися, – пообіцяв Терех. – Помітила, скільки гостей довкола нас увивалося? Відчувають: справи наші пішли в гору! – До речі, як у тебе на фірмі? – Краще не буває. З Мельником я упорався, Олесь чистить вбиральні, а компанія не сьогодні-завтра буде моєю. Оксана поглянула на нього із захопленням. – Тож час тобі виходити на новий рівень! – Узятися за політику? Маєш рацію. Я вже над цим потроху міркую. – Лише цього разу… – …Візьму вище, будь певна! Я вгадав? – Депутат Верховної Ради... Га? Як воно? – у неї заблищали очі. – Та передусім слід добрати тобі якусь партію. Терех замулявся. – Саме у цьому й заковика. Правляча партія не з дешевих. А на дрібничку витрачатися немає сенсу. Ото сиджу й гадаю, куди мені вступити. Що порадиш? Вона примружилася, неначебто обмірковувала щось. – Слухай!.. А може, податися до комуністів? Ці за будь-яких обставин лишаться з зиском. За ними найнадійніший виборець. З такого марксизм ти жодним кийком не виб'єш. Хоч і що кажи, а з переконаннями люди розлучаються ще й менш охоче, аніж із старою модою. Відмова від переконань – це завжди визнання своїх помилок. Та зваж, хто любить визнавати власні помилки? – Розумнице ти моя! – Терех у лагідному запалі пригорнув її до себе й нагородив поцілунком. Оксана продовжувала, не звертаючи уваги на пестощі. – Та й зараз в опозиції легше висунутися, аніж у правлячому блоці. В опозиції тебе швидше помітять. Ось хоча б поглянь на цього... Звідки він узявся? Ще вчора про нього й не чув ніхто. Зате сьогодні не сходить з екрану телевізора. – А й справді, жарти жартами, та твоя думка мені видається доволі цікавою. – Але ж я зовсім не жартую. Терех полегшено зітхнув. – У такому разі звірюся: мені це теж вступило до голови. Та я гадав, ти з мене кепкуватимеш. – Кепкуватиму? Боже милостивий!.. До речі, якщо запишешся у комуністи, дивися мені, не хрестися прилюдно. А до церкви доведеться нам з тобою ходити лише на великі свята. Сподіваюся, Бог пробачить. – Адже мій батько, як-не-як, займав у партії не останнє місце, – замислився Терех. Оксана підхопила. – Отож! При нагоді й нагадаєш. Народ це обожнює. Їй дещо збігло на думку. – Зараз придався б якийсь шляхетний жест, який змусив би їх пустити сльозу. Поміркуй! Та не бійся перегнути палицю! Яка-небудь пожертва для сиріт… – Пожертва?! – обурився Терех. – Нізащо! Мені й так доведеться пожертвувати кругленьку суму цим партійцям на їхню виборчу кампанію. Даруйте! Немає у мене зайвих грошей!.. Ти що ж гадаєш, – спохопився він, – ці гроші дійдуть до бідних сиріток? Однаково більшу частину розікрадуть чиновники мимохідь! – Гаразд, тоді принаймні подарунками. Невже не знайдеться бодай який старий комп'ютер у твоєму офісі? Терех наморщив чоло, та недарма, бо несподівано обдарував дружину сяючою посмішкою. – Бог ти мій! А будинок на Гроховській? Проектові гаплик, будинок знову у мене! І знаєш, що мені спадає на гадку? Якщо я не в змозі отримати за нього грошима, то чи не краще віддати його під богадільню? Я виправлю власний імідж, а Бачинський нехай собі відбирає його у сиріт. Вб'ємо одним пострілом двох зайців! – Ти про це розвалище? Сам же казав... – Тсс! – він приклав пальця до уст. – Коли вони про це дізнаються, я вже буду депутатом! *****На ранок Терех викликав до себе Філенко. – Цього листа з приводу сирітського притулку ти ще не викинув? Філенко, як справжній правник, все до останнього аркуша скрупульозно підшивав до теки. І всупереч очікуванням, листу вдруге призначено було побачити світло. Терех ще зроду з такою поважністю не ставився до прохачів. Філенко мав спантеличений вигляд. Щоправда, один такий винайшовся, лякав Тереха судом нащадків. Проникливо так казав! Сміх, та й годі! Коли б не Філенко, він зараз удруге порснув би зі сміху. Варто взяти до уваги, спало на гадку Тереху. Для передвиборної промови. Покрутивши в руках, він повернув листа правникові. – Відкажи, що гроші нам потрібні самим, зате маємо змогу надати їм готовий будинок. Скільки ж там кімнат? Філенко досі стояв кліпаючи очима. – На Гроховській, Філенко, на Гроховській!.. Зрештою, злічиш сам. Нарешті Філенко збагнув, про що річ, та відразу прийшов до тями. Ствердно захитав головою. – Та не завадило б надати йому товарному вигляду, – продовжував Терех, – так, дещо фасад причепурити, бо як вони його побачать, то ще втратять свідомість. Віддай розпорядження, аби спрямували туди бригаду наших будівельників, від мого імені. Філенко враз занервував; Терех це помітив. – Кажи, що там? – Вони захочуть довідатися, скільки ви їм заплатите. – Вони що, не гурт заробляють?! – обурився Терех. Філенко нагадав, збентежено відвівши очі убік: – Нещодавно ви пообіцяли їм виплатити наднормові. – То ось у чім річ! – Терех засовався, сидячи у кріслі за столом. Гроші завжди були його слабиною. – Та мало чого я обіцяв?.. Врешті-решт, там же залишилися недоробки! – пригадав він з полегшенням. – Так, але це ж не їхня провина, – пробурмотів Філенко. Терех удав, ніби не розчув. – Мені зараз теж конче потрібні гроші, – роздратовано зізнався він. – То як же вчинити? І з якої рації я маю ставити їхні інтереси понад свої власні? Філенко змовчав. – Ледарі вони, ось хто! – розлютився Терех. – Працювати неохочі, знай лише вимагають. Нероби, гультяї! Не отримають від мене нічого! – він трохи почмихав, прагнучи зміцнитися в усвідомленні власної правоти. – Гаразд вже, даси їм Шайноху на допомогу, цемент місити. Однаково пуття з нього... Нехай поковтає цементного пилу, бо вже шкіра занадто свіжа. Мені ж більше кортить бачити її грубою, зашкарублою та землистого кольору. Будова піде йому на користь. Думка відбутися Олесем покращила йому настрій. Задоволений з того, що йому це нічого не коштуватиме, Терех дозволив собі дещо підвести завісу. – Зізнаюся тобі, у мене великі плани. Вибори на носі. Я маю намір повернутися в політику, лише цього разу по-справжньому. – Але ж вибори до Верховної Ради, – обережно нагадав Філенко. – Отож, – насупивши брови, підтвердив Терех. Чи він не розуміє, що Тереху воно цілком до снаги? – До речі, як там наша суддя? Оддавна її не було чути. Адже я розраховую на ті три мільйони, що лежать у нас на банківському рахунку. Виборча кампанія не з дешевих задоволень. Філенко він вже припинив соромитися. – Справа у розгляді. – Дурня! – шпарко обірвав його Терех. – Попросту тягне час. Остерігається чого? Не бачить, з ким має справу? – Помиляєтеся! Вона чудово все бачить. – Ти так гадаєш? – засумнівався Терех. – Авжеж! Звичайна процедура! Я з нею порозмовляю. Там лишилося залагодити лише деякі формальності. Терех скривився. – Процедура, формальності! Що за відмовки! – він вказав на телефонний апарат. – А нумо, набери мені її! Філенко набрав номер. Почувши відповідь, передав слухавку Тереху. – Перепрошую... – Терех прикрив мікрофон долонею. – Як її там?.. – Пані Євгена, – підказав Філенко. – Перепрошую, вельмишановна пані Євгено, вас турбує Терех… Василь Терех, – він вважав, цього було достатньо, аби вона його впізнала. – Як ся маєте?.. Як там наші справи?.. Щось вас давно вже не чути. Я гадав, ви у відпустці. – Де там, моя відпустка ще не скоро. Якщо не помиляюся, ви у справі… – Стосовно надання опікунства, – нагадав він. – Авжеж, звісно! Опікунство!.. Ваша справа посувається, не хвилюйтеся. На все свій час. – Даруйте мені мою настирливість, та якби воно посувалося швидше… Насправді час не чекає. Отут ви, зізнаюся, моя єдина надія!.. О ні, не заперечуйте! Знаю, все у вашій владі! Моя найсвітліша пані Євгено, слізно благаю вас! Та що там... навколішки перед вами встану! – Принаймні ще з тиждень потерпіть, – відповіла розчулена суддя. – Гаразд? – Лише коли ви наполягаєте. – Не турбуйтеся. Рішення буде позитивним. – Красненько вам дякую! Ви мене попросту до життя повернули! Дорогоціннійша пані Євгено, я увесь біля ваших ніг! Філенко видалося, що якби не телефон, його шеф ладен був їй руку вкрити поцілунками. Терех повернув слухавку на місце. – Коза! – з презирством кинув він. – Нікому її мацати! Так би й додав кілька ласкавих слів, аби сіла й не підвелася більше! Він задоволено потер долонями. – От і край! За якийсь тиждень фірма буде нашою. Мої любі грошики!.. Від Філенко годі критися. Своя людина! |